+380-66-255-54-86У статті розглядається право позивача на відмову від позову як одна з фундаментальних реалізацій принципу диспозитивності в адміністративному судочинстві України. Автор аналізуєположення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), яка, з одного боку, обмежує повноваження суду рамками позовних вимог, а з іншого – надає особі свободурозпоряджатися своїми вимогами.
Дослідження підкреслює дуальний характер принципу диспозитивності, розкриваючи його як обмежувальну норму для суду та як інструмент вільного розпорядження правами для сторін. Саме через призму цього принципу розглядається інститут відмови від позову, що дає змогу виявити його матеріально-правову та процесуально-правову сутність.
У статті аргументується, що право на відмову від позову є не лише важливою складовою принципу диспозитивності, а й дієвим інструментом для позивача, який дозволяє йому впливати на перебіг судового процесу та ефективно захищати свої права, свободи та інтереси на будь-якій його стадії.
Ключові слова: публічно-правові відносини, адміністративний спір, позивач, позовна заява, позовна вимога, адміністративне судочинство, принцип диспозитивності, відмова від позову.
Розміщення статті: СЛОВО НАЦІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ СУДДІВ УКРАЇНИ № 1 (46) 2024